Блог Скіпченської сільської бібліотеки: Видатні особистості нашого села

Підлісний Євген Іванович

Євген Іванович Підлісний — людина на Хмельниччині шанована. Бо, як люди про нього кажуть, він дуже працьовитий і чесний, завжди відстоює свою думку і не боїться будь -кого критикувати за діло.

Тож він обирався депутатом Городоцької райради вісім разів поспіль. А ще, майже сорок років на посаді голови піклувався про добробут селян і сільгосппідприємства ім. Чкалова у с. Сирватинці, яке впродовж також вісьмох п'ятирічок залишалося одним із кращих в області. Народився він 14 серпня 1930 року у Скип чому — невеличкому селі на південному заході Хмельниччини. Народився у багатодітній родині, проте буремні роки становлення радянської держави пощадили лише двох із сімох дітей. Він був старшим, а молодша, Антоніна Іванівна, і досі працює викладачем історії у ліцеї в Хмельницькому. Здобувати науку в ті часи було важко. До війни встиг закінчити лише чотири класи. Під час гітлерівської окупації школа хоча й працювала, дітлахи навчалися в ній не більше двох- трьох місяців на рік, бо слід було працювати. Відтак п'ятий і шостий клас промайнули швидко. Після визволення від загарбників, у тилу вкрай потрібні були робочі руки, тож Євген за писався на курси трактористів і з 1944 року пішов працювати до державної Левадської машинно - тракторної станції. Робоча професія згодилася, бо батько повернувся з Другої світової інвалідом, а мати тяжко хворіла. Так Підлісний працював трактористом до призову у армію 1950 року. За три роки, демобілізувавшись, повернувся до рідного села, де його було призначено бригадиром рільничої бригади в колгоспі ім. Ілліча, а невдовзі і завфермою ВРХ. За хорошу роботу направили до Вищої партійної школи, що займалася під готовкою керівних кадрів. Тож Євген Підлісний екстерном закінчив сьомий клас, оскільки того вимагали правила прийому до ВПШ. По закінченні повернувся до колгоспу ім. Ілліча на посаду секретаря парторганізації. Через незначний час доручили посаду голови колгоспу у с. Мале Карабчієво сусіднього Дунаєвецького району. Але там Євген Іванович довго не затримався — за тих часів панувала тенденція до об'єднання колгоспів, тож гоподарство об'єдналося з сусіднім, а Євгена Підлісного направили на роботу інспектором по заготівлі і виробництву сільськогосподарської продукції до Кам'янець-Подільського виробничого територіального упра вління. Інспекція також невдовзі припинила існування, а Євген Іванович, заочно здобувши освіту агронома у Кам'янець -Подільському сільськогосподарському інституті, очолив колгосп у своєму селі. Колгосп довірили не лише за минулі здобутки, а й за відмінне навчання — інститут закінчив відмінником, з похвальною грамотою. Потім, коли колгосп об'єднався із сусіднім у селі Сирватинці, Підлісний певний час працював заступником голови і секретарем парторганізації господарства. А з 1970 року Євген Іванович очолив колгосп ім. Чкалова і до цієї посади буквально прикипів. Після об'єднання колгосп у селах Сирватинці і Скипче налічував понад 2500 га землі. Багатогалузеве господарство на значних площах займалося буряківництвом, м'ясо -молочним тваринництвом, свинарством. Щоб дати усьому цьому раду, доводилося вставати і о п'ятій годині ранку, а лягати — як доведеться, зазвичай вже за північ. За досвідом, розповідав Євген Іванович, він часто їздив до двічі Героя Соціалістичної Праці Георгія Івановича Ткачука, який працював у Лісоводах також Городоцького району. «Він вмів працювати дуже справно, тож і я все набирав темпи — хотів його наздогнати», — з посмішкою згадує наш співрозмовник. Одним із технологічних проривів голова колгоспу назвав встановлення в господарстві молокопроводу. Відійшовши від ручного доїння, намагалися застосовувати науку скрізь, де можливо. Відтак стали базовим господарством Подільського державного аграрно -технічного університету — так нині називається Кам'янець -Подільський сільськогосподарський інститут. Євген Іванович давно є його почесним професором. Про здобутки спочатку колгоспу, а потім і СТОВ ім. Чкалова свідчать численні статті в обласних і районних виданнях, що присвячені досягненням господарства. Надої, центнери, кілограми зданої ваги — за безліч років, що він хазяйнував тут, всього вже й не згадаєш та й нема сенсу перелічувати — завжди його господарство числилося серед передових. Євген Іванович завжди у статтях згадував своїх передовиків виробництва і не соромився нагадати про те, що треба підтягнути чи підправити. За мудрого керівництва пережило господарство реформи дев'яностих і двохтисячних, не поступаючись ні показниками, ні рівнем життя людей. Так само, як і працював, Євген Підлісний і на пенсію пішов — затемно. На посаді директора СТОВ ім. Чкалова Євген Іванович відробив після досягнення пенсійного віку ще понад 15 років. Та ще б, каже, працював, але дружина захворі ла і вмовила його 2006 року полишити надто клопітну посаду. Зі своєю Клавдією Юхимівною, Євген Іванович познайомився, коли проводив організаційні збори. Працювала вона бібліотекарем у селі, так на цій посаді і залишилася після шлюбу. «Вона сиротою була, я жив бідно, батькам -інвалідам потрібно було допомагати, то й запропонував їй одружитися. Вона й згодилася», — згадує він. Побралися 1954 року, у любові та злагоді виховали двох доньок — Ларису і Тамілу. До сьогодні в Скипчому збереглася сільська бібліотека, де все життя пропрацювала Клавдія Юхимівна, а в ній — тематичний стенд, присвячений господарству ім.Чкалова і його незмінному впродовж 37 років керівникові Євгену Івановичу Підлісному: грамоти і нагороди, фотографії, вирізки з газет. Голова підприємства ім. Чкалова може пишатися залишеними по своєму господарюванню збудованим дитсадком, дорогами у селах Сирватинці та Скипче, їх газифікацією, зведеними та відремонтованими тваринницькими приміщеннями, медпунктом, церквою — все це було зведене і облаштоване за рахунок господарства, праці його колективу і самовіддачі його керівника. Саме тому, мабуть і є він шанованою людиною не тільки в селі, районі й області. Крім депутатства у райраді, він більше 15 років обирався головою ради ветеранів села, є членом президії Хмельницької обласної ради ветеранів. Шанують люди Євгена Підлісного!

(Матеріали із статті Артема Житкова з газети АГРОПРОФІ № 17 [261] 2 травня, 2014